Як погодні умови та освітлення впливають на здатність водія запобігти наїзду

Відсутність освітлення на місці ДТП та несприятливі погодні умови здатні унеможливити запобігання наїзду шляхом екстреного гальмування. Такий висновок зробив Верховний Суд України в постанові №369/3475/15-к

Детальніше про кейс

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.12.2018 Особу 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, та виправдано у зв’язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора й потерпілого, вирок районного суду щодо Особи 1 скасував й ухвалив новий, яким визнав Особу 1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. На підставі стст.75, 76 КК звільнив Особу 1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. Цивільний позов потерпілого задовольнив частково, стягнув з Особи 1 на користь Особи 2 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Питання щодо речових доказів та судових витрат вирішено судом відповідно до вимог закону.

Згідно з вироком апеляційного суду 11.07.2014 р., приблизно о 2:00, Особа 1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, рухався в нічний час на автомобілі марки «ВАЗ 21011» по вул. Леніна з боку вул. Авіаторів у напрямку вул. Чкалова в с.Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району, проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою та її зміною, під час виникнення небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості руху автомобіля, аж до повної його зупинки, унаслідок чого скоїв наїзд на пішохода Особу 2, який рухався в попутному з ним напрямку, в результаті чого останній дістав тяжкі тілесні ушкодження. У дорожній обстановці водій Особа 1 грубо порушив вимоги пп.1.5, 2.3 б, 2.9 а, 12.3 Правил дорожнього руху, що стало причиною настання дорожньо-транспортної пригоди та перебувають у прямому причинному зв’язку з її наслідками.

У касаційній скарзі засуджений та його захисник, посилаючись на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просили скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. На думку скаржників, вирок апеляційного суду ухвалено на підставі недопустимих доказів, він не відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК. Стверджували, що в діях Особи 1 відсутній склад інкримінованого йому злочину, жодним доказом не доведено, що засуджений в момент події перебував у стані алкогольного сп’яніння, а також, що останньому не було відкрито матеріали кримінального провадження в повному обсязі.

Верховний Суд України дійшов висновку, що своє рішення про винуватість Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення апеляційний суд ґрунтував, зокрема, на підставі аналізу висновку автотехнічної експертизи від 25.03.2015, відповідно до якого в заданій дорожній ситуації водій Особа 1 повинен був діяти відповідно до вимог пп.12.2, 12.3 ПДР. При заданих вихідних даних Особа 1 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом екстреного гальмування в момент виникнення небезпеки для нього. У дорожній ситуації дії водія Особи 1 з технічної точки зору не відповідають вимогам п.12.3 ПДР. Указаний висновок зроблено на підставі вихідних даних, які містяться в протоколі огляду місця події від 11.07.2014, та здобутих за результатами проведеного слідчого експерименту від 12.03.2015, а також показань свідків Особи 3 і Особи 4.

Як зазначено в дослідницькій частині висновку, у випадку попутного наїзду, вирішення питання про наявність у водія технічної можливості попередити наїзд шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для руху водія вирішується шляхом порівняння відстані між автомобілем і пішоходом у момент виникнення небезпеки для руху водія з відстанню, якої було б достатньо для зменшення швидкості автомобіля до величини швидкості перешкоди, оскільки даної умови достатньо для запобігання наїзду.

Разом із цим поза увагою суду залишилося те, що вихідні дані, на підставі яких було зроблено експертний висновок, мають суперечності з наявними доказами у справі.

Зокрема, як убачається з довідки виконкому Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради №1-12/1540 від 26.12.2014, на 11.07.2014, на вул. Леніна функціонувало вуличне освітлення з 17:00 до 1:00.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася приблизно о 2:00. Згідно із зазначеною довідкою вуличне освітлення на вул. Леніна в цей час не функціонувало, що також зазначав засуджений Особа 1 та свідок Особа 5, які перебували в автомобілі. Також, вони зазначали, що в цей час був сильний туман, тому оглядовість була мінімальною. Коли Особа 1 побачив силует чоловіка, він намагався об’їхати його, проте останній впав на їх автомобіль.

При цьому, згідно з довідкою вул. Чкалова, в напрямку якої рухався автомобіль засудженого, освітлювалась із 17:00 до 5:00, проте, як установлено судом першої інстанції, дорожньо-транспортна пригода сталася на відстані 45,1 м до перехрестя вул. Леніна та вул. Чкалова, що також свідчить про відсутність вуличного освітлення.

Крім того, як убачається з довідки Центральної геофізичної обсерваторії, за даними об’єднаної гідрометереологічної станції Київ, розташованої найближче до перехрестя вул. Леніна та вул. Комсомольської, у період часу з 2:14 до 5:18 був наявний поземний туман.

Проте, критично оцінивши надані стороною захисту докази про наявність туману та відсутність освітлення на місці дорожньо-транспортної пригоди, суд своє рішення належним чином не обґрунтував, відповідних мотивів, з яких відкинув ці докази, не зазначив і дійшов передчасного висновку, що на місці події були задовільні дорожні умови, а також наявність освітлення та відсутність опадів, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість рішення.

Отже, апеляційний суд усебічно, повно та неупереджено не проаналізував усіх обставин кримінального провадження та не відобразив у своєму рішенні факту можливості уникнути наїзду на потерпілого з урахуванням вищезазначених обставин і показань засудженого Особи 1 та свідка Особи 5.

Крім того, як убачається з даних протоколу застосування технічного засобу «Драгер», станом на 2:35 11.07.2014 в крові Особи 1 виявлено наявність алкоголю в кількості 0,61 проміле, проте долучена роздруківка до протоколу не містить ні підпису працівника поліції, котрий проводив огляд на стан сп’яніння, ні самого засудженого.

Разом із цим відповідно до висновку за результатами медичного огляду Особи 1 станом на 4:45 цього ж дня останнього визнано тверезим.

При цьому суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження на вказане уваги не звернув та не усунув суперечності між зазначеними доказами, які є взаємовиключними.

Отже, суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними й такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. А тому вирок апеляційного суду щодо Особи 1 підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК та направленню на новий апеляційний розгляд.

Постановою від 14 травня 2020 року Верховний Суд України скасував вирок Київського апеляційного суду від 3.10.2019 щодо Особи 1 та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Крім того, Верховний Суд України рекомендував ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора й потерпілого, а також у касаційній скарзі засудженого та його захисника та прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст.370 КПК.